Тараненко Людмила Пилипівна 

Вчитель української мови та літератури

Васильківського НВК №1

Досвід роботи вчителя української мови та літератури 

Тараненко Людмили Пилипівни

Розвиток творчих здібностей учнів

на уроках української мови

й літератури в системі

особистісно зорієнтованого навчання

Сьогодні школярі, оточені електронними носіями інформації, можуть задовольнити найрізноманітніші потреби в нових знаннях. Але цього мало для розвитку і мислення, і мовлення. В умовах глобального інформаційного середовища наполегливо працюю над збереження мовної та культурної самобутності своїх учнів.

Вирішенню цієї серйозної проблеми сприяє розвиток творчих здібностей школярів як на уроках української мови та літератури, так і в позакласній роботі.

Моє учительське кредо: не обтинати крила дитячих обдарувань, а розкрилювати їх, адже кожна дитина неординарна, наділена від Бога своїм талантом.

Мій учительський обов’язок – допомогти кожному з них реалізувати творчі можливості, розкритися в тому кращому, що дитина вміє і знає.

Я постійно раджу своїм учням: не бійтеся невдач і помилок, головне – здобути перемогу над власними поразками.

Моя щоденна вчительська праця спрямована на становленя особистості обдарованого учня, вихованні в ньому самоповаги, бажання настійної праці над власною самореалізацією.

Підведення особистості до розкриття природних здібностей, розвиток інтелекту, чуття краси слова, формування духовності учня – ось головні критерії моєї роботи.

Де знайти ту іскру, щоб запрацював двигун дитячої духовності, бажання відчути себе у цьому світі не малесеньким гвинтиком, а творцем, який не тільки тонко вміє відчути красу мистецтва слова, а й сам може стати автором нехай маленьких, але вистражданих, виношених у муках душі творінь, які б чарували соковитими барвами рідної мови.

Упродовж кількох років працюю над проблемою розвитку творчих здібностей учнів на уроках рідної словесності. Вважаю, що в кожній дитині закладений певний творчий потенціал. Виявити здібності, розвинути їх якомога повніше - таке завдання ставлю перед собою. Надзвичайно важливо навчити дитину бачити прекрасне, тонко сприймати навколишній світ, правильно й образно висловлювати думку. Робота ця копітка, об’ємна, тож розпочинати її слід якомога раніше і проводити системно.

Це, на мою думку, і є основним у педагогіці співробітництва, а вона можлива лише у співпраці, взаємодовірі вільних людей – учня та в чителя.

Вважаю: успіх можливий при зміні позиції «учитель –учень» плюс «предмет – знаня» на позицію «співпраця – співтворчість» плюс «індивідуальна освіта на основі зацікавленості».

Мудрою настановою для нас, учителів, є порада Г.Сковороди: «Не вчи камінь котиться, просто прийми перешкоду – і він сам покотиться»… У цих мудрих словах криється мистецтва формування й розвитку особистості, особистості, з природними задатками, яка не терпить на­сильства, яка прагне зрозуміти себе, випробувати в різних видах діяльності, розвинути власні обдару­вання, самовдосконалитися. Завдання ж учителя - створити умови, за яких природні здібності дитини знайдуть шлях до зовнішнього вияву. Це і є верши­ною педагогічної майстерності.

І.Творчість починається з любові.

Народилися ми, вчителі, під особливими зірками,  наймення їм - Терпіння, Благородство, Любов. І скільки наші душі, осяяні цими немеркнучими зорями, випромінюватимуть тепла, людяності, стільки й цвіту розквітне у розкрилених дитячих душах.

Що потрібно, перш за все, щоб виховати творчу особистість, яка б повністю розкрилася? На це запитання я знайшла відповідь у технології співпраці особистостей, яку впроваджую у своїй роботі. Найперше, з чого починається виховання творчої особистості,  це взаємини дитини і вчителя, які повинні будуватися на засадах взаємоповаги, взаємопорозуміння, толерантності.

Я переконана: вчитель на уроці - це диригент навчального оркестру, під керівництвом якого дитина віднаходить шлях до реалізації себе, своїх знань, своїх умінь, до активної мовленнєвої діяльності і врешті - до реалізації власного „я”. А це можливе лише тоді, коли учень працює не з принуки, а є співавтором учителя у науковій роботі, спрямованій на реалізацію його розумових здібностей.

На уроці повинна панувати така атмосфера, щоб ніщо не сковувало мислення дитини, не нав’язувало їй жодних стереотипів, лише в таких умовах учень зможе виявити свої здібності, таланти.

Так, талант розкривається тільки тоді, коли вчитель бачитиме у своєму вихованцеві особистість і сам нею буде, коли вони доповнюватимуть одне одного, стануть єдиним цілим.

Щоб розвивати творчі здібності, учитель повинен мати повну діагностичну карту розумових можливостей дітей, їх уподобань,  творчих обдарувань і лише тоді аж добирати відповідні форми і методи навчаня, які дають найвагоміші результати.

Фрагментарно окреслю види творчих завдань, що їх практикую на уроках мови і літератури з метою активізації мислення, уяви, збагачення словникового запасу учнів та спонукання їх до освоєння багатств виражальних засобів.

ІІ. У пошуках шляхів до самопізнання та розвитку творчого «я»

Учити дітей відчувати красу слова серцем, відчувати його біль душею, творити цю красу - святий обов’язок учителя - словесника.

Сучасний урок – це передусім урок, на якому вчитель уміло використовує всі можливості для формування особистості учня, його активного розумового розвитку, а також розвитку творчих здібностей дитини. Цьому сприяють такі види роботи, як випуск альманахів, збірників учнівської творчості. Щороку я з учнями готую випуск альмонаху «Пролісок», де друкуємо кращі роботи обдарованих учнів нашої школи. До ювілейних дат митців красного письменства готуємо збірники учнівських творів різних жанрів. («Наш віночок Кобзареві», «Великому Каменяреві присвячуємо»), готуємо випуски газети «Пам’ятаймо! Шануймо!», проводимо мовознавчі турніри, беремо участь у конкурсах літературно-музичних композицій тощо.

Учні пишуть листи у майбутнє своїм ровесникам, оповідання за опорними словами, створюють по­етичні мініатюри на задану тему, розповіді на основі крилатих висловів. Зацікавлює учнів і складання за­гадок, байок, поезій за поданим мотивом, акровіршів.

Навчання рідної мови має забезпечити належ­ний рівень комунікативних умінь учня, формувати його як особистість, що вільно користується різни­ми стилями мови, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності. З цією метою запроваджую систему творчих вправ-завдань, які сприяють виробленню у школярів компетенцій ко­мунікативно виправдано користуватися мовними засобами в різних життєвих ситуаціях та виробленню загальнолюдських ціннісних орієнтирів, тобто прилученню через мову до культурних надбань українського народу і людства в цілому. Складниками цієї системи можуть бути різні види творчих робіт.

1.     Твір-мініатюра. Орієнтовні теми: «Моя весна», «Осінній єтюд», «Хурделиця», «Музика дощу», «Чому сонце залишилося самотнім?». Зразки таких робіт подані у додатку № 1.

2.     Твір-есе. Орієнтовна тематика: «Пектораль незрадливої любові й вірності», «Для кого в світі живете?», «Мойсей – це послання до нас». Зразки подані у додатку № 2.

3.     Твори-роздуми. Орієнтовна тематика: «Що таке справжній патріотизм?», «Що таке гідність?», «Жити гідно – що це значить?», «Яким буває людське щастя?», «Характер людини творить її долю», «Бути самим собою – це справжнє мистецтво». Зразки подані у додатку № 3.

Для того, щоб виховати творчу особистість, треба позбавити уроки буденності, запалити у дитячих очах вогник цікавості. Велику роль у розв’язанні цієї проблеми відіграють інноваційні методи навчання. Виявленню творчих здібностей дитини сприяють уроки - фестивалі, уроки - ярмарки, уроки - аукціони, мовні, літературні брейн-ринги, уроки - семінари, уроки-ділові ігри тощо.

Уроки вивчення біографії письменника - це прелюдія до всієї його творчості, і тому вони повинні проводитися нестандартно, на них мають панувати Краса слова і незвичайні методи навчання.

На мої уроки мови до дітей часто приходить Казка. Учні люблять їх, із задоволенням  слухають. Але якщо ця казка завітала на урок мови, це так цікаво! І тоді Речення стає казковим лицарем, якому, щоб потрапити на бал до цариці Мови, треба здолати безліч перешкод у Морі Помилок, Дрімучому лісі пунктуації та багато інших.

У своїй роботі практикую не тільки авторські казки на лінгвістичні теми, а й спонукаю дітей до їх творення. Мої учні вміють складати лінгвістичні казки не лише про частини мови, члени речення, основні орфограми й пунктограми, а й до тем, які вимагають глибокого узагальнення матеріалу. Вмінню складання казок, легенд навчаю своїх вихованців ще у 5 класі, коли вивчаємо розділ „Усна народна творчість”. Знайомлячи дітей із принципом побудови казки, легенди пропоную вдома написати казку чи легенду. Принцип наслідування при виконанні такого завдання ще дуже відчутний, але, перевіряючи роботи, відзначаю найкращі з них, що позначені оригінальністю сюжету, своєрідністю образів. Зразок такої дитячої роботи подається у додатку № 1.

Знайомлячи дітей із загадками, з особливостями їх побудови, практикую цілий ряд лексичних вправ, спрямованих на віднаходження подібності у певних предметах (сонце - золота тарілка - за формою; ніч - темна хустка чи запаска, чи скатерка - за кольором), а вдома учні складають свої загадки. Ось деякі з них: „Жовтеньке, кругленьке; вдень нагулялось; прийшла нічка - спатоньки вклалось.” (Сонце) „Чорні круки чорною хусткою землю вкрили, всіх приспали, сном зморили, встало сонце - запинало чорне зідрало, до нас у гості яснолицього привело.

(Ніч - день)

Часто на уроках практикую поетичні п’ятихвилинки - пропоную до позначуваних предметів дібрати художні засоби (епітети, метафори, порівняння тощо) Ось, наприклад, перед написанням твору - опису даю завдання дібрати до іменників образні описові звороти, епітети:

Весна - чарівниця, красуня.

Природа - пробуджене диво, полонянка зими.

Сонце - лагідне, блискуче, тепле, мов мамині руки, по- материнськи дбайливе.

Небо - у ясно-блакитній хустині, бездонне, глибоке, високе, спокійне.

Повітря - прозоре, ніжне, весняне, тепле.

Квіти - посланці матінки Весни й батька Сонця, тендітні провісники весни, тендітно - ніжні.

Птахи - вісники весни, співці пробудження землі, пташині радісні хори, співці весняного пробудження матінки - землі.

Настрій - гарний, весняний, серпанковий.

Для творчих робіт - мініатюр пропоную теми, пов’язані з власними спостереженнями учнів: „Весняний ранок”, „Здрастуй, весно - провесно”, „У вирій відлітають пташині ключі”, „Золотокоса осінь” та інші. У виборі форм не обмежую, тому нерідко в учнівських зошитах з’являються роботи, які дарують справжню естетичну насолоду.

У старших класах творче завдання (скажімо, за власним спостереженням) поєдную із залученням теоретичного матеріалу уроку, наприклад, твір - мініатюра з використанням або дієслів теперішнього часу, або якісних прикметників, або речень певного типу, або пропоную визначити граматичні категорії певних частин мови тощо.

Сучасні уявлення про творчу діяльність (наукову, художню чи об’єднуючу), зокрема в процесі вивчення словесних предметів, зводиться передусім до розуміння її як продукування нових оригінальних суспільно та особистнісно значущих мовленевих образів, текстів різних жанрів, типів, стилів мовлення з урахуванням ситуації, адресата мовлення. Залучення учнів під час вивчення мови передбачає не лише написання переказів, різних видів творів, рефератів, а й розроблення навчальної наочності, дидактичного матеріалу, пам’яток, інструкцій, матеріалів для шкільних газет і таке інше.

Логіка думки підказує: якщо в дитини є чуття мови, то вона вже обдарована; тому основне завдання словесника - розвивати цей дар, творити високу культуру мовлення.

Розгляну шлях від технології творчого навчання старшокласників до реалізації їх творчих обдарувань на прикладі матеріалу з фразеології.

У десятому класі узагальнення вивченого з фразеології обмежується однією годиною. Як спланувати урок, щоб поглибити знання, уміння і навички 10 - класників, оскільки засвоєння законів фразеології стикається з низкою труднощів?

Відомо, що спонукальні можливості для творчості закладені в основу проблемного навчання, у процесі якого виробляється здатність переносити знання і вміння у нову ситуацію. Готуючи учнів до уроку вивченя фразеології, ділю клас на групи: „Довідкове бюро”, „У світі етимології^-”, „Творча лабораторія”, а для окремих, найсильніших учнів визначаю індивідуальні завдання. Кожна з груп отримує певні завдання, наприклад:

vкористуючись довідковою літературою, підготуйте повідомлення на одну із тем: „Класифікація фразеологічних одиниць”, „Походження фразеологізмів”;

vдоберіть для однокласників запитання і орієнтовні відповіді з теми „Фразеологія”;

vвипишіть 5-10 маловідомих фразеологізмів і коментар до них;

vдоберіть фразеологічні синоніми й антоніми до найчастіше вживаних фразеологізмів;

vіз тексту повісті І.С.Нечуя - Левицького „Кайдашева сім’я” виберіть фразеологізми на позначення побуту українців, поясніть їх значення;

vз поданих слів утворити і записати фразеологічні пари:

1)           перифрази;

v2)евфемізми (чужий, благородні, п’яти, чорний, кістка, птахи, накивати, золото, вічний, розум, останній, сон, позбутися, пристановище).

Зразок: 1) чужа кістка - невістка; благородні птахи - лебеді;

2)     вічний сон - смерть; останнє пристановище - могила.

Наведені завдання допомагають розкрити тематичну завершеність, узагальнити підтекст, стислість, самостійність будови фразеологізмів і водночас збагачують мовлення учнів. Суттєво пожвавив урок творчий доробок обдарованих десятикласників на тему: „Страви української фразеологічної кухні”, який прекрасно оформив Олексій С.

Основними видами мотивації, на які орієнтуюсь у розвитку творчої особистості в процесі вивчення літератури, - це співтворчість та співпраця, утвердження почуття гідності особистості. Уроки літератури - це уроки пошуку істини, людинознавства, гуманізму , своєрідна репетиція дорослого життя. Тому на своїх заняттях докладаю всіх зусиль, щоб активізувати розвивальний потенціал навчання, сприяю пошуковій діяльності, прагну забезпечувати високий пізнавальний рівень, що є складовими розвитку творчої особистості. Питання до творів, що вивчаються намагаюся формулювати такі, які б не передбачали прямої відповіді, вислуховую думку кожної дитини:

vЧи змогли б ви стати адвокатом Пузиря? Чи викликає він у вас співчуття? Чому?

vЯк складеться, на вашу думку, доля героїв твору у майбутньому?

vЩо спільного має талант і талан О. Довженка із талантом і таланом Т.Г. Шевченка?

vЧому земля дитинства в кіноповісті „Зачарована Десна” постає як образ втраченого раю?

vЧому О.Довженко відноситься до трагічних постатей українських митців XX століття?

vЧи можна сказати, що І.Нечуй-Левицький у своїх історичних творах є національно-тенденційним та „по-хуторянськи” обмеженим?

vЯк ти поясниш вислів І.Франка: „Я є мужик, пролог, не епілог”?

vЧому, на твою думку, письменник дає своїй героїні ім’я Реґіна (в перекладі означає „королева”)?

На уроках віддаю переваги таким нестандартним формам, як інтегрований урок – диспут, уроки у формі телепередач „Я сама” („Маруся Чурай” Л.Костенко), „Щасливий випадок” (підсумковий урок з певної теми), „Табу” («Каторжна» Б.Грінченка), а також урокам - екскурсіям, урокам - мандрівкам, урокам - іграм, бізнес - урокам. Нестандартні уроки, у моєму розумінні, - це ефективні, а не ефектні засоби спонукання до пошуку, мислення і є найперспективнішими у розвитку творчих здібностей школярів, допомагають дітям повірити у свої сили, адже оригінальна думка може з’явитися у кожного учня.

Пам’ятаючи про триєдину функцію літератури як навчального предмета, прагну, щоб кожен мій урок був не тільки пізнавальним , не тільки розвивав творчі здібності кожної дитини, а й таким, що виховує та формує естетичні смаки. Випускник може забути ім’я героя, не зовсім чітко згадати сюжет твору, але й через багато літ, взявши до рук книжку того чи іншого автора, мусить відчути той стан душі, ті почуття, які колись він пробудив у його серці.

І так щодня моя робота складається із спільних пошуків, спільної плідної праці з моїми учнями. У цьому, мабуть, і є справжнє щастя педагога.

Таким чином, завдання педагога - створити умо­ви для самоствердження, самореалізації та самороз­витку особистості. “Не треба учителеві в своїх викла­дах вичерпувати тему: треба давати дітям змогу са­мим доходити до її остаточного розуміння”, - наголо­шувала Софія Русова. Ключовими принципами в ро­боті педагога мають стати проблемність, свідоме за­своєння знань учнями, зацікавленість, самостійність, толерантність, емоційна розкутість, психологічна комфортність. За такого підходу ми не лише переда­ватимемо істину дитині, а вчитимемо знаходити її.

Питання розвитку творчої діяльності учнів на уроках української мови та літератури — одне з найважливіших завдань національної школи. Воно виступає системотворчим фактором об’єднання в єдине ціле знань, методів, прийомів навчання та форм роботи.

Ефективність роботи забезпечується дотриманням низки психолого-педагогічних умов, се­ред яких основними є:

Øвмотивування творчої навчальної діяль­ності;

Ø розвиток пізнавальної потреби та бажання творчої самореалізації;

Ø забезпечення високого рівня знань із предмета;

Ø удосконалення вмінь і навичок творчо вчитися у відповідній діяльності на основі розвитку творчих здібностей;

Ø розвиток новоутворених якостей характеру учнів: цілеспрямованості, наполегливості, зосередженості, самостійності, сили волі, самоконтролю, обдуманості, критичності;

Ø використання демократичного стилю спілкування, педагогіки співробітництва;

Ø повсякчасне створення ситуації успіху;

Ø урахування особливостей вікового розвитку особистості в період навчання в 9— 11 -х класах та літературного розвитку старшокласників;

Ø цілеспрямоване впровадження системи способів організації творчої навчально-пізна вальної діяльності;

Ø реалізація основних концептуальних  положень особистісно зорієнтованого навчання, дидактичних принципів наступності, системності;

Ø урахування протиріч, притаманних навчально-виховному процесу;

Øоптимальне використання цілісної  методичної системи;

Ø забезпечення високого рівня творчої активності, творчого потенціалу вчителя й учнів;

Отже, сучасний рівень розвитку творчої навчальної діяльності учнів у процесі вивчення української мови та літератури потребує ефективних способів організації творчого навчання школярів.

Для успішного керівництва розвитком твор­чих здібностей учнів учителю необхідно знати індивідуально-психологічні особливості дітей, постійно розвивати їхню пам’ять, уяву, фантазію, а також пробуджувати й підтримувати інтерес до виконання певного виду роботи. Науковість, системність, свідомість, наочність навчання, зв’язок теорії з практикою, прагнення до міцності знань і навичок — усі ці дидактичні принципи дадуть можливість проводити роботу над розвитком творчих умінь і навичок на високому науково-мето­дичному рівні.

В основі творчості лежить специфічна мотивація. Це може бути емоційна реакція особистості, потреба в самовираженні, необхідність компенсувати якусь недостатність тощо. Така творчість незапланована, рідко піддається регуляції збоку свідомості. Також до творчості можуть спонукати певні нестандартні, інколи «критичні» ситуації.

Завдання педагога — управляти процесами 'творчого пошуку, ідучи від простого до склад­ного: створювати ситуації, що сприяють творчій активності та спрямованості школяра, розвивати його уяву, асоціативне мислення, здатність розуміти закономірності, прагнення постійно вдосконалюва­тися, розв’язувати дедалі складніші творчі завдання.

Визначальним у роботі з обдарованими дітьми є такі підходи та методи керівництва творчою діяльністю:

1.     Вміння складати алгоритми й будувати за ними моделі різноманітних творчих рішень.

2.     Створеня якнайсприятливіших умов для розвитку обдарувань.

3.     Використання як лінгвістичних, так літературнознавчих ігор.

4.     Вправи з теорії літератури, практикуми з культури мовлення.

5.     Складання творчих робіт різних жанрів.

На уроках української мови та літератури використовую такі види робіт, які стимулюють творчу діяльність учнів:

1.     Інтерактивні ігри.

2.     Постановка дискусійних та проблемних питань.

3.     Літературні хвилинки.

4.     Ігри «Так» і «Ні», «Вірю», «Не вірю», «Лови помилку», «Ти мені, а я тобі», «Я редактор».

5.     Тестові завдання різних типів.

На уроках пропоную учням вправи, які, окрім творчих здібностей, розвивають образне мислення, художнє баченя світу, розширюють словниковий запас, а саме:

1.     Проаналізуйте вказані строфи із вірша.

2.     У поданий текст уведіть доречні, на ваш погляд, тропи.

3.     Візьміть інтерв’ю у письменика.

4.     Уявна подорож місцями життя і творчості митця.

5.      Складіть сенкан про письменника, персонажа твору.

6.     Чому письменник називає красу верховним учителем? Чи згодні ви з цією думкою?

7.     Які моральні уроки ви винесли для себе з твору?

8.     Лист до героя твору.

9.     Відновити або дописати віршовані рядки.

Широке поле для розвитку творчої уяви відкривають завдання такого типу:

1.     Продовж художній твір.

2.     Зміни (перероби) закінченя твору.

Особливу увагу приділяю написанню учнями творів-роздумів різних типів, що допомагає у підготовці до ЗНО.

Шляхи, якими стимулюю творчу активність учнів:

1.     Якщо учень констатує той чи інший факт, вимагаю доказів.

2.     Ніколи не говорю учню, що я не можу послухати його авторську роботу.

3.     Стараюсь похвалити, підтримати  учня на шляху творчості.

4.     Всебічно розвиваю інтерес до творчості, прищеплюю смак до нестандартних розв’яків.

На уроках української мови та літератири використовую такі види робіт, які стимулюють творчу діяльність учнів:

1.     Інтерактивна гра «Міктофон».

2.     Дискусійне питаня.

3.     Проблемне питаня.

4.     «Ісценізація».

Методи та прийоми розвитку творчих здібностей учнів.

1.     Стимулювання творчого інтересу.

2.     Цікаві аналогії.

3.     Емоційне переживання.

4.     Розвивальні ігри.

5.     Метод відкриття.

6.     Ситуації з можливістю вибору.

7.     Підвищеня стимулюючого впливу змісту навчального матеріалу.

Рекомендації для ефективного розвитку

твор­чих здібностей учнів:

Ø   не намагайтеся дати певну суму знань, а дбайте про паростки творчості;

Ø   вчасно помічайте, виявляйте приховані творчі здібності дітей, «розбудіть» їх;

Ø   залучайте не стільки розум, скільки почуття  учнів, емоційно надихайте дітей на творення влас­них текстів;

Ø   зосередьте увагу на відборі оптимальних та ефективних завдань, враховуючи вікові особливості школярів;

Ø   шукайте такі завдання, які б пробуджували дитячі душі до творчості, заохочуйте дітей шляхом постійного тренування творчими вправами, спря­мованими на розвиток допитливості, гіпотетичного мислення, фантазії, уяви;

Ø   для творів підбирайте теми, які порушують актуальні проблеми, дають можливість висловитися;

Ø   завдання для творчих робіт давайте в кількох варіантах, щоб учень мав змогу вибирати;

Ø   створюйте проблемні ситуації, що вимагають пошуків альтернативи, прогнозування;

Ø   під час опрацювання програмового матеріалу залучайте учнів до творчої пошукової роботи з ви­користанням випереджувальних завдань;

Ø   допомагайте учням повірити у свої сили;

Ø   не обмежуйте творчу уяву учнів, не ставте їх у вузькі рамки, а навпаки, давайте волю дитячій фантазії;

Ø   не повчайте відкрито, не критикуйте строго, а лише тактовно давайте поради;

Ø   стимулюйте й підтримуйте ініціативу учнів, їхню самостійність.

Якщо учитель живе болями, тривогами, удачами й поразками своїх учнів на шляху їхнього творчого зростання, то саме це є  джерелом повнокровного буття педагога у будь-який найскладніший час. Самому бути творцем і вчити творчості – на цьому, власне, і тримається небо учительської душі.

ІІІ. ВІД СВІТУ ДИТЯЧИХ АСЦІАЦІЙ ДО ТВОРЧОСТІ.

Творчість взагалі і дитяча зокрема є явищем складним, яке не зводиться лише до уяви, мислення чи почуттів, а є синтезом усіх цих процесів. Тому й неважко зрозуміти, що методика сьогодні стоїть перед розробкою технологій, які б мали чітко направлену спрямованість на розвиток асоціативно-образного мислення як запоруки розвитку творчості школярів.

Я повністю згодна з Б.Степанишиним, який стверджує: „Вивчення художнього твору письменника має дати поштовх до творчості учнівської. Це може проявитися у різних формах: ліричний вірш, інсценівка, байка, невеликий прозовий твір. Найчастіше - за аналогією до вивченого твору.” На жаль, у нашій методичній літературі ще досить слабо розроблена методика написання етюдів, образків, замальовок, нарисів та інших оригінальних творчих робіт.

У своїй роботі велику увагу приділяю навчанню школярів писати різні види оригінальних творчих робіт, а саме: асоціативних творів - замальовок за уривком художнього твору, які прекрасно розвивають творчу уяву, творчу фантазію; асоціативних творів - продовжень сюжету, які розширюють асоціативне підґрунтя для творчої уяви, фантазії дітей; асоціативних творів - образів, які розвивають здатність спонтанно, легко створювати нові художні образи; асоціативних творів - описів емоційного стану персонажа в імпресіоністичній манері письма, які розвивають вміння адекватно виражати свій емоційний стан.

Асоціативні твори - продовження мої учні писали після знайомства зі змістом роману Панаса Мирного та Івана Білика „Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, із збіркою інтимної лірики І.Франка «Зівяле листя».

Додаток № 4                                                                        

Цей вид роботи сприяє не лише розвитку творчих здібностей учнів, а й спонукає замислитися над сутністю людського життя, над власними вчинками і, можливо, змінити свій стиль спілкування з оточуючими.

У процесі роботи над змістом художнього твору чи після аналізу його учнями пропоную створити свій образ персонажа, природи (використовувала твори „Тіні забутих предків” М.М. Коцюбинського).

Асоціативні імпресіоністичні твори - описи емоційного стану персонажів сприяють глибокому проникненню старшокласників у внутрішній світ персонажів. Благодатним підґрунтям для написання творів такого типу є творчість І.Франка (збірка „Зів’яле листя”), інтимна лірика та роман „Маруся Чурай” Ліни Костенко, інтимна поезія Д.Павличка та ін.

Десятикласники часто ототожнюють почуття ліричного героя драми „Зів’яле листя” з почуттями самого І.Франка. Ось який твір написала Юлія В. Після знайомства з творами збірки „Зів’яле листя” І.Франка. Додаток № 5.

Виконуючи подібні завдання, на мій погляд, учні розвивають не лише творчу самостійність, а й розкривають свої здібності, виробляють уміння працювати зі словом, усувають штами, кліше в дитячих роботах. Дуже важливо, щоб усі творчі роботи вчитель ретельно й доброзичливо проаналізував і в кожній знайшов те позитивне, що заслуговує на похвалу. Тільки за цієї умови в дітей не зникає бажання вдосконалювати свої творчі вміння. Найвдаліші роботи зачитую в класі повністю, а з окремих вибираю найцікавіші уривки. Це дає можливість учням мати зразки досконало виконаних завдань, самокритично оцінювати власні недоліки.

Сподіваюся, що майбутнє у розвитку учнівської творчої діяльності на основі асоціативних завдань та вправ набуде широкого застосування у практиці учителів - словесників . Переконана: розвиток творчих здібностей учнів, їхньої уяви, формування моральних якостей засобами слова - невід’ємний  компонент  навчання  рідної  мови  і  літератури   у  школі    XXI століття.

Додаток № 1

Хурделиця

Етюд

Бліда та неспокійна кружляла вона полем. Здавалось, що давня образа не давала їй спокою, весь час тривожила, навівала сум, поривала до руху. Від блакитно-сірих очей так і віяло холодом. Лише один її погляд - і поза спиною сипнуло морозом.

Раптом музика-вітер ударив смичком по струнах своєї скрипки. Ніби стрепенулася від глибокої зажури блідолиця красуня, спочатку повільно, плавно, граційно закружляла вона по скутому зимовим сном степу. А потім все швидше, швидше і швидше помчала у розвихреному танці степовим безмежжям, укладаючи у свої рухи всю пристрасть і біль, смуток і тугу за чимось дорогим і бажаним. То піднімала білі руки-крила вгору - і все навкруги поринало у сніжній круговерті; то опускала їх плавно вниз - і застилало світ білим серпанком, зітканим із маленьким сніжинок, схожих на химерних метеликів.

Гнана рвучкими ритмами музики вітру, довго не могла зупинитись... Нарешті спинився степовий музика-скрипаль, стихли звуки його скрипки.

Зупинилася чарівна танцівниця, востаннє окинула зором білосніжні степові далі  і пішла на спочинок.

Осінній етюд

Вже відкувала матуся-зозуля останні дні літечку. І догорають вони повільно, мов воскова свічка.

А ген, між деревами нашого саду, вже де-не-де майне золоте кімоно осені.

Потайки, ще крадучись, обійме вона то вишеньку, то грушу, то яблуньку. І тоді несмілими краплями осіннього дощу опускаються до ніг перші пожовклі листочки.

Кущ калини біля хати, вгледівши горду красуню, ураз спалахнув рум’янцем. Тихо підкравшись до нього, гріє свої холодні руки у його багряному полум’ї осінь.

А на городі горять сузір’я гарбузів і жоржин пломінких, мов і не бояться осінніх холодів.

Плачуть сірі смутні очі неба дрібними намистинами осінньої мжички. Пахне уже прохолодний вітерець падолистом.

Все сміливіше й сміливіше розпускає над землею свої жовті паруси осінь, вирушаючи в мандрівку ріднокраєм.

Чому Сонце залишилося самотнє?

Казка

Колись давним давно Сонце жило на Землі.

Захотілося йому знайти собі друзів. А тут летить Соловейнко. Сонце й просить його: «Давай дружити». Той і погодився.

Як весело вони гралися! Але Соловейко, доганяючи друга, необачно доторкнувся до нього й обпік собі крильця. А тоді й каже Сонечку: «Слухай, я більше не можу з тобою дружити, ти дуже гаряче». І полетів геть.

Потім Сонечко запропонувало дружбу Струмочку. Почали вони веселитися, та й недовго гралися, бо Струмок почав висихати від дихання гарячого Сонця, а після того і хворіти. Та й каже: «Вибач, Сонечко, але я не можу більше з тобою дружити, бо я гину від твоїх пекучих променів». І прудко побіг кудись удаль.

Захотіло Сонце потоваришувати з Квіткою. Вона зраділа цій пропозиції. Й почали вони весело бавитися удвох. Та згодом пелюстки Квітки почали в’янути від гарячих променів Сонця. Й каже йому Квітка: «Я не можу з тобою дружити, я в’яну через тебе».

З тих пір Сонце піднялося високо в небо і зараз там самотнє. Смутно поглядає воно на Землю, де в нього були колись щирі друзі.

Моя весна

Етюд

Біжить веселий потічок, стікає пагорбом до річки, дзвінко наспівуючи свою весняну пісеньку. З віт дерев долинають знайомі мелодії. Ноти рівно, як на папір, лягають на душу, навіки закарбовуються в пам’яті.

Яскраво світить сонце, прогріває своїми промінцями кожну грудочку землі - і повітря наповнюється ніжним, легким ароматом, який відчуваєш лише навесні.

Крок за кроком, день за днем ступає чарівна дівчина по землі, стелить під ноги м’який килимок, помережаний квіточками. Милують око наречені - яблуні в саду.

Так хороше і водночас хвилююче спостерігати за оновленням, розквітом світу. Здається, ніби й моя душа оновлюється, стає прекраснішою і більш поетичною з приходом найчарівнішої пори року. Вона по вінця повниться відчуттям весняної радості, бажанням любити цей неповторний світ, а на папір лягають рядочки:

У веселім струмочку

Промінчики грають,

Потічок – дзвіночок

Веснянку співає

Про дівчину красну –

Про весну прекрасну,

Про небо блакитне

І сонечко ясне,

Про трави шовкові,

Що в лузі буяють,

Про квіти чудові,

Що землю квітчають,

Про спів солов’їний

Лани і долини –

Про все чим багата

Ти, весно - дівчино!

Пектораль

незрадливої любові й вірності

Есе

Це якраз і є ті книги, про які хочеться говорити сьогодні, і завтра теж, а післязавтра знову знайдеться, що сказати про них нового.

Ю.Смолич

Людина світу. Син Дніпра. Інтелектуал світу. Все це сказано про нього, нашого земляка – Олеся Гончара. Його зоря загорілася над нашим Придніпров’ям, над нашим степовим, сонячним, козацьким краєм, який став його пектораллю, втіленням неповторної краси рідної землі й людини на ній, яка велична не лише в мирній праці, а й у години воєного лихоліття.

Художника слова Олеся Гончара породила остання світова битва середини двадцятого століття. Чорна й страшна, вона не могла залишити в мистецтві лише чорно-криваві тіні. Фронтовик – романтик Олесь Гончар своїми безсмертними «Прапороносцями», «Людиною і зброєю», «Циклоном» сказав світові, що життя незнищенне, оповів людству про радість перемоги над темними силами фашизму, велич подвигу народу – воїна.

На мою думку, несправедливими є ті критики, які сьогодні вважають твори Олеся Гончара на воєну тематику надто фальшивими, переобтяжними уславленням партійної ідеології. Переконана: його твори про війну є своєрідним документом того часу, а те, що критики побачили у них «уславлення визвольної місії радянської армії» і «керівну роль партії у перемозі над ворогом», не повинно перекреслювати гуманістичний пафос цих творів, їхню високу романтичну піднесеність і глибокий ліризм, розкриття таких важливих загальнолюдських тем: краса вірності (у коханні, у дружбі, вірність обов’язку і Батьківщині), звільнення людини (від фашистів, від морального рабства). Я вважаю, що ці твори Олеся Гончара – свіжі, повнокровні, багатопланові, де, крім патріотичної теми, було розкрито красу людських переживань, окриленість людської душі. Саме тому я полюбила ці книги і їхніх героїв, красивих фізично і духовно у своїх думках і вчинках.

У митця кожен із його персонажів має своє обличчя, не губиться в солдатській масі, а возвеличується над громаддям фронтів. Це відважний розвідник Козаков, відчайдушно хоробрий старшина Багіров, поетичний Гай, невгомонний жартун Хома Хаєцький, брати Блаженки, добродушний Шовкун, талановитий кінорежесер Богдан Колосовський, лірико-романтичний кінооператор Сергій Танченко…

Перед моїми очима постають справжні герої, які є уособленням найпрекраснішого духовного світу землі нашої.

На плечі вчорашніх студентів, робітників, колгоспників війна лягла важким тягарем. Протиприродні фронтові умови не вбили високих моральних  якостей рядових воїнів, а повніше, глибше розкрили людяне, високе в наших співвітчизниках.

Вдивімося у цих прекрасних, чистих душею юнаків, подивуймося їхній людській досконалості, таким рисам, як доблесть, мужність, совісливість, готовність на самопожертву, стриманість, ніжність, делікатність…

«Думаю все про ту вічну гармонію, хоч не знаю, чи скоро буде вона, якщо досі – протягом віків не було», - говорить Сергій Танченко. Герої О.Гончара шукають її скрізь, прагнуть у найскладніших умовах не розминутися з нею.

«Гарно рятувати людей!» - ось формула того найпрекраснішого почуття, яке об’єднує й веде фронтовиків нелегкими дорогами війни.

Не помилюся, сказавши, найкраще ніби генетично, від усіх часів і народів перейшло до героїв творів митця.

«Хлопці йдуть, як боги!» - це порівняня, напевне, найточніше відбиває авторську закоханість у своїх героїв.

Ось брати Блаженки. Які міцнющі їхні братерські узи, як не мислять вони свого існуваня один без одного!

А образ Гая, на мою думку, є одним із найскладніших у нашій літературі оскаржень потворності війни. Скільки в нього любові та довірливості до життя, до людей! «На кого не глянеш, всіх ніби хочеться приголубити», - звіряється він Чернишеві.

Саша Сіверцев, Шура Ясногорська, Маковейчик, Юрій Брянський, Євген Черниш, Богдан Колосовський…

Так, всі ці образи – щонайміцніший моноліт, квіт нашого народу, його совість, високість душі.

Читаючи романи О.Гончара, переконуюся, зброя і людина несумісні: війни руйнують цвіт цивілізацій; надзвичайно важливо зберегти людяне в людині, не дати зачерствіти душі – ці думки пронизують романи і свідчать про планетарність мислення письменника.

Будьмо ж вдячні долі, що у нас є такі книги, з чистих джерел яких ми можемо зачерпнути живої води народної правди про своїх дідів та прадідів, бо вони врятували світ від фашизму ціною свого життя, подарували нам день сьогоднішній і прийдешній.

Що таке справній патріотизм?

Ой люди, люди, Божа подобазна, до чого ж ви цю землю довели?

Л.Костенко

Умикаю радіо чи телевізор, і з радіо – й телеприймачів нескінченим потоком ллються обвинувачення членів одних партій на адресу представників інших партій, блоків у відсутності патріотичних почуттів до України. Коли слухаю цих красномовних ораторів, на душі стає так сумно, адже усвідомлюю, що більшість із них такі далекі від справжнього патріотизму. А хто ж вони, істинні патріоти? Може, ті, хто у вишиваних сорочках з високих трибун, б’ючи себе в груди, малюють картини словесного раю, який може настати, коли вони стануть коло керма держави? А погляньте – но навколо себе. Де ті, хто обіцяв нам це раніше? Вони звели собі маленькі «хатиночки» то в Карпатах, то в елітних селищах поблизу Києва, а то й по різних чудесних куточках близького та далекого зарубіжжя. А чи знають вони, як животіє сьогодні українське село, безпритульні діти, зраджені й недоглянуті старенькі бабусі й дідусі на мізерну пенсію? А для, чого їм це? Вони люблять на своєму братові – українцю «шкуру, а не душу» й експлуатують їх не згірше рабів. Крім відрази, такі «патріоти» середешної України не викликають жодних інших почуттів.

Справжньої любові до своєї Батьківщини, відданості своєму народові, готовності заради нього на жертви й подвиги їм ніколи не навчитися. Але, як кажуть у народі, віра вмирає останньою. Я вірю в те, що в своєму середовищі наш народ зростить таких синів і дочок, як С.Наливайко, І.Богун, П.Орлик, Леся Українка, Т.Шевченко, В.Стус… Зі святою вірою в це уста шепочуть слова Л.Костенко:

Я вірю в тебе, моя мати…

В народів інших старцювати

Повік не буде мій народ!

Так, не буде, бо прийдуть до влади справжні патріоти, серця яких пломенітимуть святою любов’ю до багатостраждальної Вітчизни, до рідного, такого терплячого народу. Я вірю у твоє світле майбутнє, Україно!

Що таке інтелігентність?

«У людині все має бути прекрасним: і душа, і тіло, і думки», - написав колись А.Чехов. На мою думку, у цих словах розкрита глибинна суть по-справжньому інтелігентної людини. Це не супермен із широкими плечима, модно одягнений, але з досить обмеженим інтелектом – а саме тиких «героїв» дуже багато у сучасному житті.

Переконаний: не треба нехтувати собою. Зовнішній вигляд майже завжди є відображенням внутрішнього стану душі людини. Інтелігентна людина завжди виглядає елегантною, підтягнутою, просто, але зі смаком одягненою. Але це не головне. Справжній інтелігент – це людина, яка дбає про всебічний розвиток свого інтелекту.

На мою думку, яскравими прикладами інтелектуалів своєї доби були: А.Кримський, І.Франко, Л.Українка, М.Грушевський, С.Корольов… Але справжній інтелігент – це людина, яка своїми знанями слугує людям так, як Є.Рафалович – герой повісті «Перехресні стежки» І.Франко.

Я думаю, ви погодитесь зі мною, що зовнішня краса, глибокий розум не варті нічого, коли вони не осяяні світлом духовності людини. Справжній інтелігент – це носій усіх найвищих людських чеснот: гуманності, порядності, щирості, вірності, самовідданості…

Духовним кредом справжнього інтелігента мають стати слова Л.Костенко:

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш – то уже навік.

Всемогутній, невблаганний час летить собі та й летить. Але як би не змінювалося людське суспільство, та справжня інтелігентність буде окрасою майбутніх поколінь українців.

Жити гідно – що це значить

Я маю в серці те, що не вмирає.

Леся Українка

Осінь… Непривітна, сумна, пізня осінь. Злий, холодний дощ, здається, січе не лише по шибках вікон, видзвонюючи тужливу мелодію, а й по душі. Рвучкий вітер нагинає віти дерев додолу. А в моїй уяві вони не чорні зморнілі, а розкішні, квітучі, зелені. Кожна гілочка, і велика, і маленька, не може існувати самостійно – всі разом вони творять величну красу розквітлого дерева. Чим більше гілочок у дерева, чим краща кожна з них, тим красивіше, пишніше дерево, тим кращими будуть плоди, які воно принесе.

Так і в житті людському. Кожен із нас – це гілочка прекрасного дерева не лише свого роду, а й цілого народу, з яким нерозривно пов’язане наше життя й доля.

Переконана: немає жодної людини, яка, прийшовши в цей світ, не мріяла б бути щасливою, прожити свій вік гідно.

А чи кожному вдається це? На жаль, ні!

Як же треба жити, щоб бути гідним імені людини, не осоромити свій рід, народ, право достойно глянути в очі своїм нащадкам?

Не знаю, як думаєте ви, а на мою думку, моральні норми людської цивілізації зводяться до безсмертних десяти Божих заповідей.

Мені хочеться прожити так, щоб моє буття не стало ярмом, що перетворює людину на раба у добуванні хліба насущного і позбавляє духовної величі. Як хочеться не ошукати, не обітнути крила тому високому, що дано мені Богом. Як страшно, що «життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу».

Як важко, а то й неможливо інколи виправити окремі вчинки, отож

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш – то уже навіки.

Мені хочеться, щоб ці мудрі слова Ліни Костенко стали життєвим девізом для кожного нині сущого українця.

І якщо ми з вами прагнутимемо жити за законами любові до ближнього свого, творити добро, то це й буде життя, гідне імені людини.

А щоб не загубитися в натовпі, у суєті щоденної одноманітної сірості наших буднів, треба не знецінювати діамантів духовності, «не проміняти неповторне на сто ерзаців у собі».

А дощ все йде і йде. Голі віти дерев нагинаються під рвучким вітром. А душа, всупереч всьому, сповнена весняних настроїв, радості, оптимізму. Життя, я виходжу на самостійний шлях і вірю, що житиму гідно. 

Хто він

Діалог – асоціація

«Хто він?» - питаю у теплого весняного леготу, що ніжно пестить вишневий цвіт у нашому саду.

«Хто він?» - запитую у бездонного голубого неба.

«Хїто він?» - звертаюся до землі - матінки, помережаної духмяним зелом.

«Хто він?» - нахиляюся до дзвінководої кринички.

«Хто він?» - здіймаю руки до ніжного весняного сонечка.

« Він - безсмертний співець Любові, Краси і Правди! Якби не його Слово, не його мужність і незламність, і досі б вас, українців, по світах називали б хохлами й малоросами», - журно посміхнулося з небесної висі Сонце.

«Він - ваш Пророк, який і через століття навчає, застерігає, передбачає майбутнє, його твори звернені не лише до твоїх ровесників, а й до ненароджених твоїх земляків». Прислухайтеся до нього. Хай його біль і любов до України стануть і вашими», - прошелестів під подихами вітру вишневий садок.

«Він - мій незрадливий син, який «незлим тихим словом» навчає всіх вас, Донбас і Львів, Волинь і Крим, і Пидніпров’я твоє, доню, миле не потрапити знову у ярмо до новочасних ординців», - прошепотіла заквітчана цвітом і зелом матінка - землиця.

«Він - незамулена криниця ваших душ. Він - ваше повітря, хліб насущний і духовний! Зростайте небайдужими, мудрими і гідними дітьми нової України, » - прожебоніло дзвінкоголосе джерельце кринички.

«Він - небо душ ваших, мудрий, далекоглядний Учитель, який навчає любити не свою «убогість, а своє духовне багатство», - долинуло з небесної голубіні.

Я люблю вас, сонце, небо, земле, вітре, криничко! Я люблю тебе, незрадливий сину України! Я люблю тебе, батьку Тарасе!

Я вірю: будуть жити на твоїй, Кобзарю, землі гідні поваги Люди!

Я вірю: буде вічно з нами будівничий мостів між поколіннями, між людським серцями - Тарас Григорович Шевченко!

Давидюк Олена

Два образки моєї любові

Хто ти єси, моя Україно

Ти - наше Сонце, бо без тебе не було б нічого у цьому краї, що називаємо ми Вітчизною!

Ти - наш Фенікс, що дарує сили й наснагу після тяжких випробувань знову відродитися, жити, бути, будувати соборну державу.

Ти - безсмертя нашого Слова, бо все на землі нашій зі слова почалося.

Ти - верба й калина душ наших, бо без верби і калини нема України.

Посаджу я, любі друзі, під батьківським вікном червоную калиноньку, а біля двору гнучкую вербицю й міцненького дуба.

Процвітай же, моя Україно, мов красуня-калина, будь міцною, мов дуб зелененький, а незламною, мов вербиченька.

Два крила

Кажуть мудрі: «Все в житті починається з любові». З любові до землі своїх предків .

У моєї Любові два крила: Віра і Біль! Злітаю на них над Україною. Мою душу охоплює розпач, зневіра і сором, коли бачу вимираючі села, зарослі бур’янами й дикими тернами, дитячі будинки з дітками, котрим ніколи не вимовити найдорожчих слів «матусю», «таточку», притулки для покинутих рідними дітьми стареньких бабусів і дідусів, які сподіваються, що їхні діти колись про них згадають...

Я не хочу бачити тебе такою, рідна земле.

Але разом з Болем мої крила і вся душа повняться Вірою й Любов’ю до тебе, моя страднице, моя Україно.

Я вірю у світлий день твоєї будущини, вірю в щасливу твою долю, пишаюся твоїми досягненнями у побудові соборної держави.

Два крила моєї Любові... Це ти, Україно!

Садок вишневий коло хати

Асоціативний твір

Бабусина хата стоїть край села. Самотня, пуста... Повиростали вже діти і внуки, давно відійшла за межу життя й наша бабуся. Вітер розносить по двору весняні пахощі, залітає в хату через відкрите вікно, гуляє пустими кімнатами...

Полудень. Весняне сонце, яке здавалося лагідним, починає припікати, і я, шукаючи тінь, іду далі, за хату. А там - весняний рай! Старий бабусин вишневий сад милує оком та манить до себе. Ступаю вглиб квітучого буйноцвіту. Дерева, вбравшись у ніжно-рожевий квіт, стоять, мов панянки- наречені. Мимоволі згадую дитинство... А хрущі й досі гудуть, наче нічого й не було.

Здається: ось зараз тихенько підійде бабуся, приголубить. Її старечі руки пахнуть свіжим хлібом і працею. В глибоких очах ховається туга. За сумними спогадами не помітила, як підкрався вечір. По балці, що розкинулася недалеко від саду, повіяло вечірньою прохолодою. Останні промені сонця заливають сад червоно-багряним блиском. Пахне скошеною травою. А в душі оживають картини дитинства: чути веселий сміх молоді, вечорниці. Бабуся зачинає свою пісню: «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть...». Співаючи, вона наче оживляє цей чудовий пейзаж. Пісня лине аж до гаю, відлунюється солов’їним співом.

Нічого не змінилося. Тільки хата пуста, а на серці туга. На жаль, таких хатин, як бабусина, дуже багато. Колись білесенькі та охайні, залишившись без своїх господинь, стоять сьогодні хатки-мазанки самотні, сірі та безрадісні, забуті всіма.

Якже так сталося, що до батьківської хати заростають бур’яном стежки? Чому так виходить, що села тисячами зникають із карт? Та чи про таку країну мріяв Шевченко?

Тарас Григорович писав про вільну, щасливу Україну, «де спочинуть невольничі утомлені руки, і коліна одпочинуть, кайданами куті!»

А краса рідної природи вільної України йому уявлялася так: «Оживуть степи озера, і не верстовії, а вольнії, широкії скрізь шляхи святії простеляться...»

Але картина нашої нинішньої свободи виглядає безрадісно: політична нестабільність, бідність населення, нищення культури. Я сама родом із села, тому ця тема для мене дуже актуальна і болісна.

Я щиро вірю, що скоро врешті-решт Україна справді буде такою, якою поставала вона в уяві батька Шевченка: «Радуйся, ниво неполитая! Радуйся, земле, не повитая квітчастим злаком!».

Вірю: квітчатимуться вишневими садами наші села, там щасливими обов’язково будуть і син, і мати!

Вірю: на карті України з’являться нові села, а земля наша колоситиметься щедрими пшеничними ланами!

Носач Юлія

Підслухана розмова осіннього листя

Є  щось неповторне, чарівне у журливих ритмах музики осені.

Сумно шелестить листя під моїми ногами, ніби шепоче слова пісні – печалі, пісні прощання. Із ким воно прощається? Що жебонить своїми вустами? Незатишно, тривожно у мене на душі. Сьогодні я не зуміла порозумітися із своїм коханим. Відчуваю себе такою самотньою.

Раптом налетів музика-вітер, рвійно ударив по струнах своєї скрипки. Спочатку повільно, а потім усе швидше закружляли у танці жмутки осіннього листя, ледь чутно шепочучи пісню любові і болю, безнадії і розлуки. Вслюхаюся у слова їхньої зажури. Ось перший жмуток, гнаний рвучкими ритмами музики вітру, котиться побіля моїх ніг шешепочучи: «Тричі являлася йому любов…». «Скажіть, хто були ті, кого він кохав?». - запитую у жовтих осінніх листків, що віддаляються від мене алеєю парку.

Одна несміла, як лілея біла...

Вона була невинна, мов дитина,

Пахуча, як розцвілий свіжо гай.

Хто ж була ця біла лілея? Немає відповіді. Із глибокої задуми виривають мене звуки нової мелодії. Все швидше і швидше у розвихреному танці, вкладаючи у свої рухи всю пристрасть і біль, і смуток, і тугу за чимось дорогим і бажаним  летять листочки другого жмутка, ледь чутно шепочучи:

Явилась друга – гордая княгиня,

Бліда, мов місяць, тиха та сумна…

«Хто ж була та гордая княгиня? О скажіть мені, листочки?» - промовляю їм услід.

Гнаний ритмами музики вітру, довго побіля моїх ніг кружляв третій жмуток. У його тихому шепоті прозвучали слова:

Явилась третя – женщина чи звір?

Глядиш на неї – і очам приємно,

Впивається її красою зір.

Та разом страх бере, душа холоне,

І сила розпливається в простір.

Листя, плавно кружляючи навколо мене, заглядало мені не лише в обличчя, а й у душу, породжуючи думку: «Ні, не зів’ялими листочками були його почуття, а цвітом душі, який не зник безслідно, а хвилюватиме людські серця все нових і нових поколінь».

Спинився вітер – скрипаль. Стихли звуки його скрипки. Так хороше стало на душі.

Спасибі вам, діти осені, зів’ялі листочки, що сповнили мою душу живодайним бажанням жити й любити.

Додаток № 6

Мова -чарівниця

Казка

Колись, у сиву-пресиву давнину, посеред безкраїх степів та дрімучих лісів оселилася прегарна жінка -Україна, яка з’явилась в цих краях невідомо звідки. І була Україна доброю, чуйною, розумною і справедливою, тому кожний проїжджий обов’язково звертав до її чепурної, гостинної оселі. Дехто навіть долав величезні відстані лише для того, щоб попрохати в неї поради, а також помилуватися її незвичайної краси донькою - Мовою. Погляд її карих очей випромінював лагідність і доброту, довге чорне волосся спадало аж до колін, губи дівчини були такі рожеві, як ті мальви, а тіло - гнучке й струнке, немов тополя.

Але найбільше чарувала всіх Мова своїм голосом. Заговорить - наче струмочок задзвенить, а коли, мовби зелена діброва шумить, а чи, може, десь у гаю соловейко прокинувся та й піснею світанок зустрічає - такий співучий мелодійний був голос доньки України. Крім того мала вона справді чудодійну силу: хворого зціляла своїми речами, у зболені душі заводила оптимізм та прагнення кращого життя, посварених закоханих мирила, а в зачерствілі серця повертала доброту і людяність. Тому все більше і більше подорожніх оселялось поряд з їхньою хатиною, утворивши згодом цілу країну, в якій панувало щастя й злагода, лилися пісні, і яскраво сяяло сонце. Але ось неподалік цього квітучого краю не знати звідкіль з’явилися численні орди чужинців на прудких конях, надзвичайно злих і жорстоких. І, звісно, побачивши, що населення сусідньої країни живе у щасті й достатку, вторглися вони у цей край, топчучи кіньми уже засіяні поля, грабуючи і вбиваючи людей. Та не можна вбити духу тих, що звідали щасної долі на своїй землі. Завдячуючи красуні Мові, яка весь час нагадувала народові, що він - єдине ціле, що земля, де вони живуть - їх Батьківщина, і вона не повинна стати бранкою чужинців - заброд. Наснажені її палкими речами, люди відчайдушно боролися проти поневолювачів, не даючи їм змоги зламати свій гордий, волелюбний дух. Аж ось загарбники дізналися хто стоїть на заваді повного підкорення і знищення цього народу.

Однієї темної, беззоряної ночі вони підступно викрали молоду дівчину Мову й ув’язнили її у височенну фортецю за сімома стінами та сімома дверима із сімома замками, щоб вона не змогла послати жодної звісточки додому. Одразу небо затяглося хмарами, сонце зайшло за високі гори, річки помутніли, пшениця обсипалася додолу, трава пожовкла, тварини повтікали в інші землі й відлетіли птахи. Лише похмурі круки залишилися у цьому спустошеному краю, а сам народ забув про свої корені, забув і рідну Мову. Змарніла матінка Україна, втративши єдину дочку, посивіла й тяжко захворіла. Але серед всіх зневірених та уярмлених гнобителями людей знайшовся парубок на ім’я Поет, який був палко закоханий в україночку Мову і не міг її забути. І от Поет покинув рідну домівку і пішов ген за очі шукати бабусю Мудрість, яка вважалася чаклункою. Три дні і три ночі провів хлопець у дорозі, мандруючи курними шляхами крізь спустошені міста і села, розпитуючи у вже обусурманеного населення, про те, як йому знайти ворожку. Але мало хто його вже й розумів, багато хто зустрічав досить вороже. Аж ось, уже майже втративши з поля зору яскраву колись, а тепер заховану поміж хмар зорю Надію, яка слугувала йому дороговказом, Поет побачив попід високою горою напівзруйновану убогу хатину, в якій жила всіма забута бабуся Мудрість.

-Заходь, синку, заходь! - привітала вона Поета. - Я знаю, по що ти прийшов. У тебе щире серце й світлий розум, ти один з тих дітей України-матері, хто не забув про мене, а також про своє походження, свої корені, а головне - про кохану Мову.

-Дякую, бабусю на теплім слові, - шанобливо вклонився Поет, - та що ж мені робити?

-Щиро кажучи, дуже нелегко тобі допомогти. У Мови залишилося мало справжніх друзів, а лише вони можуть врятувати її.

-Але як же я можу зарадити цьому горю. Всі вони розкидані по різним куточкам країни, і поки всі зберуться - нещасна Мова зовсім знедужає!

-Так... Ой, згадала! - і стара почала щось шукати у своїй товстій запиленій книзі. - Ось , тримай. Це замовляння діє лише тоді, коли ним користуються люди з високими, щирими почуттями і благородною душею. А ти - саме такий. Бажаю успіху, юначе!

І стара простягнула юнакові лист зжовклого паперу зі старовинним чудодійним замовленням, яке він доручив своїй вірній подрузі - крилатій Пісні передати ув’язненій.

А Мова тим часом вже зовсім засумувала: очі затуманилися від сліз, у коси закралася сивина, вуста поблякли, з щічок зник рум’янець. Дівоче серденько вже ледь-ледь билося, аж ось у темному небі з’явився білосніжний птах. Так, це була Пісня, яка зуміла пробратися за грати до бранки. І от вже за декілька хвилин із віконечка похмурої в’язниці полинула до рідної, колись утопаючої в квітах та зелені країни , а там одразу ж перетворилася знову на дівчину, таку ж прегарну, як і раніше. З плачем кинулась до матусі України, спробувала її розрадити, дні і ночі сиділа біля її постелі, аж поки вона зовсім не видужала, радіючи зустрічі з коханою дитиною. З поверненням Мови знову прилетіли у країну дзвінкоголосі солов’ї, задзюркотіли струмки, зазеленіли луки, зашуміли гаї, заколосилася пшениця на ланах. Люди ніби проснулися від страшного сну, згадали, хто вони. Знову прокинувся їх волелюбний, бунтівний дух. І вони вигнали орди загарбників зі своєї батьківщини.

Але ідилія тривала недовго. Один дуже могутній цар, бажаючи загарбати цей мальовничий куточок землі та завоювати серце красуні Мови, заслав Поета до далекого скутого кригою і вкритого снігом краю, а Пісню посадив у міцну клітину. Зажурилася Мова, яка вже встигла закохатися у шляхетного юнака, полюбила всім серцем Пісню, з якою ніколи не розлучалася. І вже зовсім не було чути її розумних речей, дзвінкого голосу, який майже зовсім втратив свою мелодійність без Пісні та коханого. За яку роботу не візьметься - нічого не виходить, сидить собі край річки під вербою та й сумує. Багато людей, які колись були їй вірними друзями, покинули її сам-на-сам зі своїм горем, але знайшлися й ті, хто любив Мову всім серцем і не зміг спокійно дивитись на страждання дівчини та її неньки України, що марніла з кожним днем разом із донею, бачачи, як їй тяжко. Це були Патріоти, з якими Мова з дитинства товаришувала.

Рано-вранці одного дня постукали вони до неї у віконце:

-         Мово, подруго! Виглянь до нас.

-         Братики милі, що ви тут робите, яку звістку мені принесли? - стурбовано запитала дівчина.

-         Не хвилюйся, люба! Ми хочемо допомогти тобі, врятувати твого коханого. Адже для нас найбільше щастя, коли ти щаслива, радуєш нас своїм веселим співом та посмішкою.

-         Дякую вам, щиро дякую за ваше піклування про мене, але... - в очах красуні забриніли сльози, - але ж їх уже, мабуть , не повернути...

-         Ні, Мово! Ми радше самі загинемо, ніж дамо цьому цареві- нелюдові скривдити , тебе ,згубити Поета й Пісню.

І ці сильні тілом і духом чоловіки вирушили аж до холодного й суворого краю, що був наповнений каторжним людом.

Довгою і небезпечною була їхня мандрівка, але сміливці здолали всі препони, бо керувались високою метою. Крім того, сама природа допомогла відчайдухам, ховаючи їх від численних переслідувачів глибокими й широкими ріками, роблячи сувору зиму цього холодного краю м’якшою, даючи їм притулок у довгі ночі. І нарешті доблесні лицарі все ж дісталися краю, куди ще ніхто не зміг дійти, і визволили полонених. Та поки вони повертались на свою Батьківщину, туди приїхала приваблива, весела й гомінлива чужоземка російська Мова і вирішила залишитися назавжди, бо їй сподобалися працелюбні і покірні люди, мальовничий, з багатою природою край, який вона хотіла використати у власних інтересах, бо була небайдужою до багатства і розкошів. А довірливі люди полюбили дівчину, дехто з них став забувати про свою власну красуню, ясну зірочку Мову українську, яка ще не знаючи, що її коханий вже на волі і прямує до неї, все плакала й тужила, не хотіла нікого бачити і ні з ким спілкуватися, та й майже зовсім оніміла від самотності. Корислива ж росіянка приєднала країну до своєї, спочатку лестощами, а потім і жорстокістю намагалася перетворити населення цих земель на манкуртів. І навіть Україна - мати не могла своїми мудрими речами пробудити національний дух свого народу, тому що він був справді зачарований чужинкою, а проти чар мав силу лише надзвичайний голос донечки, який вона майже втратила.

Аж ось одного дня нарешті повернулися визволені Патріотами Поет і Пісня. Побачивши їх, втерла сльози мова, затанцювала від щастя та й залилася дзвінким сміхом. А через три дні зіграла Мова з Поетом весілля та й заходилася відроджувати свою країну.

Багато українців за цей час настільки звикли до російської мови, що просто не хотіли прийняти знов до свого серця свою недавню улюбленицю і навіть не хотіли чути колись рідного голосу. Мова ж не здавалася, знову й знову стукала до людських душ, розповідала їм про славне героїчне минуле, і чари почали потроху розсіюватися. Прокинулось в душах колись уярмленого народу бажання пізнати свої пракорені, припали вони спраглими вустами до невмирущого джерела рідної Мови. Надала їм ненька Україна та її донька Мова снаги вибороти свою незалежність, відродити свою самобутню культуру.

Та все ж на землі України залишилися ті, хто не зміг забути красуню російську мову, яка дійсно була чарівницею і полонила багато українських сердець. Але рідна, батьківська мова завжди найдорожча, і тому Мова в наш час наполегливо пробуджує душі свого народу, його національну самосвідомість, крок за кроком своїм голосом, у якому бринять дзвіночки, шумить весняний вітерець і співає сопілонька , нагадує нам: хто ми, чиїх батьків, чиї діти.

А мати Україна все радіє й наче молодшає, милуючись донею, яка, без сумніву, на правильному шляху, адже для щирого, благородного серця, зігрітого Любов’ю до інших, немає нічого неможливого.

Додаток № 7